Нові землі

Секлетій Бидлюк
ПОРИ РОКУ
[сонатинкa весняна]

Ось и маємо. Дожилися! Присунуло отє жіноче свято, з яким хтозна що і робити.

Ну, що таке свято, пояснювати, сподіваюсь, не треба. Усі тут присутні мають певний досвід, бо не з одним уже святом впоралися. Але що воно таке — жінка?

На це питання і не відповісти у потилиці не почухавши. І добре, коли засвербить лише в потилиці, а не ще десь.

Так що ж воно за зіллячко?

Французи (є, знаєте, такий народ) кажуть, ніби жінка — це через кого кояться усі злочини, себто — преступленія.

Сперечатися із зеками бажання не маю, хай хоч і з французьскими, але дозволю собі зауважити, що жінка це щось тепле. Джерело тепла. А щоб простіше було зрозуміти, скажімо — груба.

Таж усім відомо: аби груба тепло давала мусиш кидати їй... теє... паливо.

А що є паливом для жінок? Ясна річ — ставлення чоловіків до них незрівнянних.

І, з приводу цього весняного свята, закликаю чоловіків: ставтеся до жінок так, щоб не тільки сніг, але й вічна мерзлота розтанула б.

- Мо' завербуємся на нові землі, Серьога?

- Не діждуть.