Чотки

вергаю —

одна

по одній —

бачених лиць,

прийдешніх подій...

Віршик оцей сплітаю...

Хай йому грець!

Сну — катмає.

Десь заблукав,

вражий сину,— повік,

завіявсь...

А тут — як знаєш!

Викручуйсь хоч сто разів

з боку на бік,

безсоння цим не вблагаєш...

А жив би

як всі,

то і лиха б не знав:

ніхто б божевільним тебе не взивав,

ніхто б від дитини геть не нагнав.

Ніхто і ніколи...

І зараз би спав,

замість —

чот-

ки

вер-

га-

ти,

од-

ну

по

од-

ній...